Римляни на Поділлі
Хоч би яким дивним це нині здавалося, але археологічні знахідки вкотре підтверджують цей факт.
Так, у селі Залісся над річкою Збруч знайдено римську бронзову корону, а в могильнику, розкопаному на Вінниччині (село Черепашинці над річкою Постоловою, неподалік її впадіння в Південний Буг), виявлено кілька бронзових казанів римських легіонерів, вік яких датується 210—320 роками після Різдва Христового.
Підтверджують припущення про перебування римських військових таборів на Поділлі й два римські військові дипломи, знайдені у 2006 та 2009 роках у Чемеровецькому та Дунаєвецькому районах Хмельницької області.
Це шматки бронзових пластин завтовшки один міліметр із написами латиною на обох боках. Диплом, знайдений на Чемеровеччині разом із тогочасними прикрасами, був виданий 207 року, коли в Римі правив імператор Септимій Север (193—211 роки). Його вручили легіонеру преторіанської когорти з фракійським імям Дрібал із Дуростора (сучасне місто Сілістра на нижньому Дунаї). Документ засвідчував право військового на законний шлюб з однією жінкою, а якби вона була іноземкою, то давав право їхнім дітям вважатися повноправними громадянами Риму.
Непряме підтвердження шлюбів римських легіонерів із місцевими жінками є у щоденнику фризького дипломата Ульріха фон Вердума, який у 1670—1671 роках перебував із місією на лівобережному Поділлі. Там міститься такий переказ про римлян-легіонерів, які під час військової кампанії Траяна проти Дакії переселилися на цю територію: «Жінки в тих околицях, як і в усій Молдові, дуже зухвалі й поривчасті. Вони, хоч як би злиденно не жили й одягалися, все одно завжди виглядають привабливо й поважно. Тож походження від римлян, яким вони гордяться, можна частково з цього впізнати. Річ у тім, що імператор Траян, підкоривши Дакію (звану тепер Молдовою й Волощиною), помістив тут, аби тримати її в покорі, два римські легіони, які з плином часу поодружувалися серед цього народу і змішалися з ним».
У краєзнавчій літературі ХІХ століття є багато згадок про численні знахідки на землях Поділля монет римських імператорів і значних монетних скарбів. Дослідники помітили також, що на Поділлі «ніколи не зустрічалося на одному місці монет кількох імператорів, але монети кожного імператора належать виключно одній якійсь місцевості». З цього можна припустити, що «римські поселення міняли свої місця за різних імператорів».
В околицях Камянця також неодноразово знаходили як окремі монети, так і великі монетні скарби, датовані в межах І—V століть нашої ери. Найбільша кількість монет припадає на 138—193 роки, коли в Римі правили імператори Антонін Пій, Марк Аврелій та Коммод. Окрім майже 170 римських монет, безпосередньо в самому Камянці знайдено й предмети побуту давніх воїнів: кістяну паличку-«стиль», якою римляни писали, голку та гральну битку.
Подільський краєзнавець В. Шевич 1855 року писав: «Камянець-Подільська губернія зберегла у своїй землі монети давно зниклої Римської імперії в такій великій кількості, що хіба припущення про володарювання римлян у тутешньому краї може пояснити їхнє походження. Місцеві перекази свідчать, що тут були поселення римлян-вигнанців; один із переказів вказує також на наявність на місці теперішнього Камянця головного місця вигнання».
Цікаво звернути увагу й на дослідження історичних умов поширення латинської мови. Порівняльно-історична граматика латинської та української мов на Середньому Подністровї свідчить про мовну спорідненість місцевого населення з предками носіїв латини. Дослідники відзначають значний вплив латинської мови в зоні розселення племен черняхівської культури і визнають, що ця місцевість після романізації Дакії цілком могла опинитися в межах контрольованої Римом території як місце легіонерського заслання.
