Вшанували солдата Перемоги

Третього березня в Центральній бібліотеці Віньковецької селищної ради відбувся захід, приурочений до 100-річчя від дня народження Григорія Сергійовича Атаманюка. Його провели ветеранські організації Хмельницької обласної та Віньковецької територіальної громади. Відкрила зібрання директор бібліотеки Світлана Кушнір. Вона повідала про життєвий шлях Григорія Сергійовича.

Юність Григорія Атаманюка обпалена війною. Вона почалася, коли закінчив п’ять класів. Гітлерівці та їхні місцеві посіпаки не раз намагалися відправити Григорія на каторгу до Німеччини. Юнак переховувався у родичів, у лісах. Якось у їхню хатину нагрянули німці та поліцаї. Допитуючись у матері Єфросинії Павлівни, де переховується син, вони так жорстоко її побили, що вона з ліжка більше не встала.
Коли фронт пройшов на захід через його село, Григорій добровольцем вирушив із маршовою ротою, хоч місцевий воєнком спочатку «забракував» його через вік і зріст. Але хлопець так благав, що той таки піддався на вмовляння. Воював у складі військ Другого й Першого Білоруських фронтів.

— Кожен бій закарбувався в моїй пам’яті навіки, — зізнавався Григорій Сергійович. — Я і мої побратими не шкодували свого життя, гнали ворога з нашої землі.
У липні 1949-го з орденами і медалями повернувся у рідне село Пилипи-Олександрівські Віньковецького району на Хмельниччині. А вже наступного дня попросився на роботу. Йому запропонували посаду заві- дувача клубом. Згодом завідував магазином, був головою сільради та сільського споживчого товариства.
Під час угорських подій 1956-го Атаманюка знову призвали в армію. Лише через 20 років Григорій Сергійович вийшов на військову пенсію і разом із родиною переїхав до Хмельницького. Але в місті довго не засидівся. Щойно йому запропонували посаду заступника голови правління Ружичнянського споживчого товариства з торгівлі, одразу ж погодився. З часом Г. Атаманюк очолив і його правління, працював на інших роботах.
Та й після виходу на пенсію Григорій Сергійович, як кажуть, залишився у строю. Він брав активну участь у роботі обласної ветеранської організації, де був заступником голови комітету ветеранів Другої світової. Залюбки зустрічався з молоддю. Був частим гостем у військових частинах і навчальних закладах Хмельниччини, активно дбав про військово-патріотичне виховання. Під час зустрічей його груди прикрашали чотири медалі «За відвагу», що тоді прирівнювалося до звання Героя Радянського Союзу, ордени Вітчизняної війни, Червоної Зірки, та інші нагороди.
Він мав звання «Почесний ветеран України» і «Почесний громадянин міста Хмельницького». Про нього зняли десятки сюжетів телеканали. Життя й героїчні вчинки визволителя описані в книжці Олександра Філя «Відважні люди». Григорій Атаманюк — воїн, який пройшов 330 днів війни.
— Я вдячний долі, — розчулено якось мовив Григорій Сергійович, — що подарувала мені Олександру Петрівну — дружину, з якою прожили пів віку.
Дві доньки Галину та Валентину і сина Олександра виростили Атаманюки. Дочекалися сім онуків, тринадцять правнуків і одного праправнука.
Важливо зазначити, що у заході взяли участь представники місцевого самоврядування та ветеранських організацій Хмельницької обласної, Віньковецької територіальної громади та Пилипо-Олександрівської первинної, бібліотекарі, учні місцевого ліцею та їх наставники, рідні та близькі ювіляра. Зокрема, донька Галина Григорівна з чоловіком Михайлом Афанасійовичем, сином Юрієм Михайловичем та невісткою Альоною Миколаївною. Розпочався захід хвилиною мовчання в пам’ять про воїнів ЗСУ, які віддали свої життя за Україну.
Теплі слова в адресу ювіляра прозвучали з уст секретаря Віньковецької селищної ради Алли Василівни Олендри. Заступник голови обласної ветеранської організації, генерал-майор у відставці Микола Григорович Столяр багато років очолював комітет ветеранів Другої світової війни, а Григорій Сергійович Атаманюк був у нього заступником. Він розповів про роботу, яку вони проводили по соціальному захисту ветеранів війни, військово-патріотичному вихованню молоді тощо.
Спогадами про Г. С. Атаманюка поділилася голова первинної ветеранської організації села Пилипи-Олександрівські Тетяна Василівна Кухарська.
— Ми будемо пам’ятати про подвиги Григорія Атаманюка й про тих, хто воював за Україну, хто загинув за її незалежність і суверенітет, — говорив на заході учень, президент Віньковецького ліцею Ярослав Сікорський.
Учасники заходу заслухали відеозвернення з нагоди ювілею батька від доньки Валентини Григорівни зі Львова, її спогади, як вся велика родина пишалася своїм батьком і дідусем, котрий так багато зробив, аби ми жили під мирним небом. Щоб розвивалося рідне село, район, область. Вона щиро дякувала за організацію заходу Б. А. Мельнику, О. Г. Куровському, М. Г. Столяру, А. М. Гордовій, О. А. Коцеміру, І. А. Урсатому та іншим.
На зібранні виступив голова обласної організації ветеранів України Борис Андрійович Мельник. Він, зокрема, наголосив, що хмельничани свято бережуть пам’ять про загиблих визволителів нашого краю у Другій світовій війні. Нині проводяться урочистості, присвяченні 82 річниці визволення краю від німецьких окупантів. Ветеранські організації зі своїми очільниками та представниками влади покладають квіти до 647 братських та окремих могил, де знайшли вічний спокій 30 тисяч воїнів Першого Українського фронту, партизанів і підпільників.
Борис Мельник оголосив подяку Віньковецькому селищному голові Володимиру Олександровичу Лужняку, нагородив грамотою обласної ветеранської організації колектив Комунального закладу “Центральна бібліотека Віньковецької селищної ради”.
На закінчення зібрання його учасникам вручили шматок короваю з вирощеного на Віньковецькій землі зерна. А спекла його невістка Галини Сергіївни Альона Миколаївна. За що їй щиро подякували.
В цей день на могилі Григорія Сергійовича та його дружини Олександри Петрівни були покладені квіти, а також до Меморіалу воїнів, які загинули в російсько- українській війні і до братської могили визволителів Віньковиччини у Другій світовій війні.