По синім небі сірі гуси
Несуть мій спокій у світи.
Я срібним пір’ям доторкнуся
Твоєї, земле, доброти.

Такі малі, такі високі,
Несуть на крилах дні мої.
І входить спокій, дикий спокій
У сни, у села, в ручаї.

Летять… І небо п’ють очима,
І я п’ю небо, ідучи.
А сонце сіло за плечима,
Тримаючи в руках ключі.

​Ключі від саду, від розлуки,
Від тих зажурених пісень,
Де гуси падають у луки,
Як перестиглий, синій день.

​​І так мені — о, сіро-біло! —
Неначе я — і є той птах,
Якому слово прилетіло
Й присіло нишком на вустах.

Фото з інтернет-джерел.