13 березня року виповнилося 88 років від дня народження Василя Івановича СМІШКА – легендарної постаті у сільському гоподарстві не тільки Новоушиччини, а й Хмельницької області загалом. Із них сорок два роки він віддав рідній землі, двадцять років – беззмінний керівник Новоушицького районного управління сільського господарства. Нині очолює організацію ветеранів Новоушицької територіальної громади.
У Хмельницькій обласній організації ветеранів України вже стало традицією вшановувати пам’ять видатних особистостей нашого краю, творців матеріального і духовного достатку людей, героїв ратної й трудової слави.
Хмельниччина здавна славиться мудрими, талановитими керівниками промислового виробництва. І серед цієї когорти виділяється високопрофесійністю і підприємливістю Володимир Мілентійович ГУМЕННИЙ — знана особистість у харчовій галузі не лише в області, а й в Україні та за кордоном.
Олег Анатолійович Каденко народився в місті Скалат на Тернопільщині. Юнак ще з дитинства мріяв стати лікарем. Тому після закінчення місцевої середньої школи вступив до Воронезького державного медичного інституту на лікувальний факультет, який закінчив в 1979 році. Нині він — лікар, науковець, керівник відомий не тільки в регіоні, але й далеко за його межами. Людина, яка вибрала медицину, свідомо віддає частку своєї душі пацієнту. Член Національної спілки журналістів України.
Наш односелець, хороша, розумна людина – Віктор Гнатович ТОКАР відійшов у вічність минулоріч восени на 87-му році життя.
11 березня славний 85-літній ювілей завітав до нашого земляка, жителя смт Антоніни, майстра поетичного слова Миколи Івановича КОЛОМІЙЦЯ.
На Шепетівщині Івана Івановича Вичавку — директора ТОВ “Поділля плюс”, благодійника, учасника бойових дій в Афганістані шанують за непідкупну любов до землі, своїх трудолюбивих ленківчан. Іван Іванович відповідальний, толерантний, чверть століття вміло керує товариством. Як йому із однодумцями — єдиним у районі — вдалося зберегти колектив, наша розповідь.
Пів ста уже минуло козаку,
Ішов він вгору на віку.
А вверх дорога не проста –
Часом терниста і крута…
Але ішов, долав пороги,
Минав невдачі й застороги.
Бо поряд музика звучала –
На успіх і на долю надихала…
І поринав в мелодію життя,
У кожну пісню – як у майбуття.
Душа летить, а музика лунає,
Хто вірить – той усе здолає…
Хоча цвіте в чуприні сивина,
Та лиш Дмитру окрасою вона,
Бо перед ним ще падуть ниць
З десяток гарних молодиць…
Йому ж, напевно, в дні оці
Знов сняться міні-спідниці.
Тож хай продовжиться політ
Вкраїни сину ще на сотню літ.
Щаслива путь веде у даль,
Дзвени, наповнений кришталь!
Дитинство і юність Лідії ЗАГОРУЙ минуло в селі Сошне на Ізяславщині — в краю мальовничих озер і мрійливих дібров. Батькові Михайлу Івановичу — учаснику Другої світової війни та матері Марії Корніївні — передовій ланковій донька завдячує звичкою вставати до зорі і трудитися, не покладаючи рук.
