Чергова медсестра терапевтичного відділення Хмельницького обласного
госпіталю ветеранів війни Тетяна Черній вже 31 рік працює в лікувальному
закладі. Відразу ж після закінчення Хмельницького медучилища пов’язала своє
життя з госпіталем.
— У моїй родині сподівалися, що я, як матуся, стану вчителькою, а я обрала
медицину, — розповідає пані Тетяна. — Мамин тато повернувся з війни в 1945 році
з важким пораненням ока. Напівнезрячим працював на землі, був агрономом,
посадив гарний сад… Але відлуння Другої світової було жорстоким. Настала повна
сліпота. Бабуся 18 років доглядала незрячого. Потім занедужала і сама бабуся. Мій
вибір був усвідомлений — медицина.
Таня після Вербкадерев’янської дев’ятирічки приїхала до Хмельницького на
вступні екзамени, але її чекала незадовільна оцінка за диктант. Розчарувалася, бо
матуся, філолог. Підвела рідненьку. Не розгубилася, здобувала середню освіту аж за
15 кілометрів — у Шарівці, Ярмолинецького району. Щоранку шкільний автобус
підвозив до школи. Що цікаво, не справилась на вступному екзамені з української
мови, а згодом вийшла переможницею на районній олімпіаді. Писала твір на вільну
тему про хліб і землю…
…Пролетіли роки навчання в середній школі. Тут зустріла свою долю —
однокласника Віктора котрий, обрав професію аграрія, вступив до Новоушицького
технікуму сільськогосподарської механізації. П’ять років дружила Таня з Віктором,
дочекалася з армії, одружилися. Дав Господь їм два синочки Дениса та Владислава.
Має родина свій бізнес — обробляють землю, вирощують зернові культури.
А Таня таки вступала до медучилища. Цього разу стала студенткою, адже
закінчила середню школу зі срібною медаллю.
— Здається, недавно переступила поріг госпіталю, а вже минуло так багато років,
— мовить медсестричка. — За цей час лікувалося у нас п’ять поколінь ветеранів.