Рівняння з багатьма невідомими

До новітніх народних прикмет тепер, на жаль, уже належить і ось ця: якщо десь у світі мають відбутися будь-які перемовини про закінчення війни в Україні, – чекай варварського удару рашистів по цивільному населенню. І збувається вона з такою регулярністю, що воникає підозра, ніби кремлівські нелюди насправді придумують перемовини, щоб іще жорстокіше нищити Україну й українців, доводячи, насаперед, собі, що вони мають всі можливості для досягнення перемоги. Бо що, здавалось би, простіше – хочеш припинити війну, то зупини бойові дії і віддай наказ на виведення російських військ з наших територій. І все! Адже росія розпочала цю війну, то вона й може її припинити в будь-яку мить. Було б тільки бажання у верховних паханів.

Але ж ні. Щоразу на тих «мирних» перемовинах уже майже рік чуємо одне і те ж – про бажання агресора досягти тих цілей, яких він не зміг добитися воєнною силою на лінії фронту – захопити Донбасс, а не зупинити кровопролиття. Все ж дуже просто. Тим більше дивним виглядає позиція посередника у переговорах – США. Чи, вірніше, президента Дональда Трампа, який чомусь увірував, що його «друг владімір» щиро прагне миру, а Україна чомусь пручається і продовжує воювати, не даючи змогу йому отримати такого жаданого Нобеля.
Напевно, саме для того, щоб не руйнувати свою впевненість, він вперто не помічає, що переговори проходять на тлі посилення масованих варварських ударів росії по енергетичній та комунальній інфраструктурі й житлових районах міст України, які призвели до загибелі цивільного населення і масштабних відключень електроенергії та опалення у великих містах, особливо у Києві.
І тут виникає цілком резонне запитання до керівництва і України, і Сполучених Штатів: чому цей терор не став причиною припинення будь-яких контактів з країною-агресором, адже це відкрита зневага до самої ідеї мирного врегулювання, та до посилення санкцій проти неї?
А поясненням такої дивної ситуації може бути хіба те, що ніякі це не мирні переговори, а спроба України та її європейських союзників не дати можливості адміністрації Трампа звинуватити Київ у небажанні досягти миру, вийти з процесу й навіть припинити допомогу Україні. Та й делегація країни-агресора намагається своєю присутністю на перемовинах учергове переконати Трампа у своєму збоченому прагненні миру. Така ось імітація переговорного процесу, у якій кожна зі сторін переслідує свої цілі, роблячи вигляд, що не просто дослухається до забаганок господаря Білого дому, а навіть намагається щось для цього робити.
А ось чи відбудуться найближчим часом справжні мирні переговори з росією, невідомо. Якщо вірити в обізнаність Кіта Келлога, то його слова, сказані в Давосі, виглядають досить таки обнадійливо: «Зима дуже важка, особливо в Києві. Я розумію і морози, і реальні умови на фронті. Але якщо Україна вистоїть у січні–лютому і дійде до березня–квітня, перевага буде на боці України, а не росії». Та це бачення ситуації із-за океану. А як її бачать у кремлі, невідомо. Тому й прогнозувати розвиток подальших подій – справа дуже невдячна.
І непрямим підтвердженням того, що в Абу-Дабі ніякого дипломатичного прориву не відбулося, може свідчити відсутність фанфарних публічних заяв жодної зі сторін перемовин по закінченні дводенних балачок. Щоправда, до хоч якихось досягнень можна віднести тільки те, що сторони узгодили процедуру наступного етапу. Тобто, уже вкотре домовилися домовлятися. І цей процес імітації прагнення до миру з боку кремлівського діда може тривати роками. Бо хто б там що не казав за океаном, але саме в його руках знаходиться ключ до припинення війни в Україні.
А з тих, ну дуже скупих повідомлень про переговори можна зробити висновок, що йшлося про «гарантії безпеки», які поки що залишаються дуже «рамковими». Хоч і лунають час від часу з різних можновладних уст по обидва боки океану оцінки процесу у відсотках, які нібито вже впевнено наближаться до сотні. Але то лише на словах, бо про конкретні документи поки що не йдеться. Тому безпеку Україні продовжують гарантувати і забезпечувати тільки наші Сили Оборони по всій лінії замерзлого та засніженого фронту, на якому не стихають бої.
А поки увага і в Україні, і в світі була прикута до щорічного форуму у Давосі та балачок в Абу-Дабі, у густій темряві київського політичного закулісся раптом яскраво спалахнув скандал, пов’язаний з Юлією Тимошенко. Цього разу детективи НАБУ і САП заявили, що нібито в грудні минулого року Юлія Володимирівна домовлялася з деякими нардепами про якусь фінансову винагороду, якщо вони голосуватимуть так, як того забажає лідерка «Батьківщини». І для підкріплення своїх звинувачень навіть надали відповідні аудіозаписи розмов. Зрозуміло, що сама підозрювана назвала все «накопане» проти неї не чим іншим, як фальсифікацією. А в офісі «Батьківщини» були проведені обшуки, у ході яких детективи виявили 40 тисяч доларів. Сама Тимошенко заявила, що то «особисті заощадження». Можна не сумніватися, що за українською політичною традицією ця епопея розтягнеться на місяці, якщо не на роки. А Юлія Володимирвна вже вийшла на свободу під заставу у тридцять мільйонів і тепер може спілкуватися з будь-якими народними депутатами.
А чи став такий різкий поворот у житті Тимошенко наслідком її таврування влітку минулого року НАБУ і САП, як посіпак Заходу, за допомогою яких Вашингтон і Брюссель здійснюють зовнішнє управління Україною, дізнаємося хіба що з мемуарів когось із причетних до цієї справи, як це зазвичай заведено в українській політичній традиції.
Та не лише політична традиція наполегливо підтримується на печерських пагорбах, але й схеми розкрадання державних коштів нікуди не щезли після відбуття Міндіча в теплі краї. Так, народний депутат Ярослав Железняк заявив, що у січні на ринку електроенергії відбулася серія рішень і дій, унаслідок яких державна компанія Енерго- атом зазнала втрат, що оцінюються приблизно у два мільярди гривень. І ця прибуткова для обраних схема пов’язана зі зміною граничних цін на електроенергію, рішеннями регулятора НКРЕКП та продажем великих обсягів електрики за заниженими цінами напередодні тих змін. Відбувається ж це в країні, яка має катастрофічну ситуацію в енергетиці. А ось чи опиняться спритні ділки, які організували такий прибутковий гешефт, за гратами, чи відлетять до теплих країв, побачимо у найближчий час…