Про злочини нацистів на Подільській землі
Нині ненаситний ворог з московії регулярно цілеспрямовано комбінує масове знищення українського народу. Повсюдно руйнує міста і села. Щоденно запускає по кілька сотень «Шахедів» та ракети «Калібр», «Кинджали», «Іскандери», «Циркони», «Орешник» і КАБи, залпи «Градів»… Гинуть рятувальники ДСНС і лікарі «Медицини катастроф». Спричиняє блекнути, темряву, але народ вірить у завтрашній світлий день та справедливий мир. Наші захисники дають рішучий опір агресорам з росії і ми пошановуємо їх героїзм.
Нелегкі часи переживали подоляни під нацистською окупацією у Другій світовій війні. Загарбники здійснювали старанно розроблену програму винищення жителів України. На території Хмельницької області вони закатували у концтаборах, єврейських гетто майже пів мільйона осіб, половинна з яких – військовополонені.
Найбільше – 150 тисяч – загинуло у «Грос-лазареті» – концтаборі для військовополонених у Славуті. У Кам’янці-Подільському – 85 тисяч, Проскурові – 81, Шепетівці – 30, Старокостянтинові – 20, Ярмолинцях – 20, Дунаївцях – 12, на Ізяславщині – 11, у Полонному – 8,6, Летичеві – 7,2 тисячі чоловік. Кілька тисяч подолян фашисти живими замурували в Сатанові, Дем’янківцях на Дунаєвеччині. Крім того, нацистські смертоносні органи існували в Теофіполі, Віньківцях, Городку та Деражні.
Відступаючи під натиском військ І-го Українського фронту, спеціальні зондеркоманди спопелили 33 подільських села і 45 спалили частково, а їх жителів розстріляли. Така доля спіткала Воробіївку Полонського району, де до війни проживало півтори тисячі жителів, а врятувалося не більше ста. Були спалені Кустівці, Білецьке, Онацківці цього ж району. На Ізяславщині найбільше постраждали Двірець, Поліське, Комини, Михля, Михнів, Сошне, у яких спалені від 100 до 300 і більше хат.
Особливого жаху зазнали жителі села Синютки, що на Білогірщині. За зв’язок з партизанами у січні 1944 року спалено 127 дворів і 150 будинків. Залишилася неушкодженою лише одна велика клуня, у якій тимчасово розмістилося до сотні селян. Серед них була бабуся Петра Володимировича Іващука – Героя України. Свідками тих подій були батьки і родичі Раїси Заїки, яка працювала головним бухгалтером на комбінаті хлібопродуктів. Постраждалих синютчан прихистили родичі чи й просто знайомі у селах Гулівці, Жижниківці, Корниця, Бісівка, Соснівка, Окіп та в інших населених пунктах.
Вже навесні люди, які врятувалися, викопали землянки, де мешкали кілька років, поки не звели хати. А бригадир тракторної бригади Петро Тойса ще багато років використовував землянку, яку спорудили батьки, для зимівлі бжіл. Зараз у селі збереглося 43 двори, де проживають селяни і приїжджають діти та онуки з міст, як на дачі.
Географія спалених сіл на Хмельниччині була велика. У Волочиському районі зазнали руйнування села Бронівка, Дзеленці, Завалійки, Курники, Канівка. Караїна – на Теофіпольщині. Ямпіль – на Білогірщині. А поблизу Проскурова – Давидківці, Малашівці, Терешівці та інші села. На Чемеровеччині – Гусятин, Жердя, Вільхівці. Плесна – на Шепетівщині.
У роки лихоліття пережив спалення села Сьомаки на Старосинявщині Віктор Арсентійович Гордов – колишній перший заступник голови ради ветеранів Хмельниччини ОВУ. Він разом із тіткою Мотрею, яка скалічіла, втративши ногу, і бабусею, яка загинула, рятувалися у льосі. Його теж було поранено. А його 184 односельці нацисти тоді розстріляли.
Вертаючись до сьогодення, маємо не забувати подій того і нинішнього часу та передавати гірку правду цих сторінок історії наступним поколінням.
Варто зазначити, напевно, йде масова утилізація нагромадженої зброї за часів “холодної війни” і випробування її нових видів та зразків на нашій рідній доленосній землі на голови українців. Такі вони, жахливі нинішні реалії.
При цьому заокеанський ВПК на розв’язаній «путлером» війні має непогані дивіденди. Правитель же Білого дому за це легітимізує злочинного кремлівського диктатора «бункерного діда».
Дякую за допомогу у підготовці матеріалу П. О. Габателю з с. Гулівець та О. А. Попку з Білогір’я.
