Молитва, вишита на полотні
Із окупації Тетяна Столковська привезла свій найдорожчий скарб — вишиті рушники, гаптовані ще під вільним і мирним небом Херсонщини. Її обреги не лише спогад про затишний дім, ще й вишита пам’ять, що надихає жити і творити нині на благословенній Білогірщині, де минуло її дитинство та шкільні роки.
Зростала Тетяна у селі Сивки, у родині, де магія рукоділля оточувала її змалечку. Милувалася витонченими візерунками, дивовижними квітами, створеними на полотні мамою та її тітками. Родинне ремесло і запалило в її душі натхнення до вишивання.
Здавалося, назавжди залишила вишиття, бо вирішила присвятити себе вчительській мрії. Навчалася у Кам’янець-Подільському педагогічному інституті. А невдовзі життєвий шлях привів її на Херсонщину, де вона натхненно відкривала школярам дивовижні світи зарубіжної літератури і мистецтва.
Та все ж натхнення повернулося до Тетяни Столковської, коли її старша донечка стала першокласницею. Для маленької учениці створила особливий оберіг — вишиванку, наповнену теплом материнських рук. Саме той подарунок став початком справи її життя. Не просто вишивала, а ще ділилася тонкощами мистецтва з учнями початкових класів.
У перший день повномасштабної війни у Чистопілля вдерлася війна. Як чужинці заїхали у село й обходили кожне подвір’я, то охоплював страх.
— Ми до останнього сподівалися, що ця біда ненадовго і війна скоро закінчиться. Марні були надії. Уже зневірилися, що шкільний випускний відбудеться. Ми ж перебували в окупації, жили лише однієї думкою, щоб захистити дітей. Все-таки наважилися старшокласникам подарувати цей особливий день, бо їхнє прагнення відчути свято виявилося сильнішим за наші побоювання. Підвал школи став нашим залом. Прощалися зі сльозами на очах. Кожному на згадку подарувала обереги — подушечки з вишитими янголами та власними ініціалами.
Жорстока реальність окупації змусила Тетяну Столковську з родиною полишити заквітчану домівку на Херсонщині, людей, які стали для неї рідними.
Попри випробування та нескінченну тривожну дорогу до затишного Білогір’я, майстриня продовжує на полотні творити красу, мережачи його чарівними квітами та візерунками.
Долучилася до міжнародного проєкту «Рушник національної єдності. Рушник Перемоги». Вишивала для Верхньорогачицької громади, що на Херсонщині. Крізь відстань вплітала у рушник не лише свою любов, підтримку, а й непохитну віру у визволення краю, який став для неї рідним. І цю надію, вишиту на полотні, побачив світ — від Таллінна до інших міст Європи.
У 2023 році приєдналася до онлайн-ініціативи «Сорочка для захисника». Створила вісім вишиванок для бійців, які перебували на фронті, опанувавши понад десяток давніх технік.
— Це не святковий одяг, а насамперед оберіг на війні, який бійці одягають під бронежилет, — зауважує Тетяна Столковська. — У кожному стібку вишитої сорочки закодована тиха молитва та сила космосу, що стають нездоланним захистом для воїна, оберігаючи його життя.
У своїх роботах майстриня використовує на полотні давню символіку, зокрема, зірки Алатир, Сварга, поєднуючи з геометричними та рослинними орнаментами. Оживають у вишивках символи України — колосся, волошки, дуб, калина, виноград, соняшники.
Створюючи обереги для воїнів, вишивала восьмикутну зірку Алатир. Символ, що міцніший за сталь, здатний захистити від ворожого вогню.
— Якось мій племінник передав вишитий оберіг із зіркою Алатир своєму побратиму, який ішов на позицію, — розповідала Тетяна Столковська. — Під час пекельного обстрілу, коли навіть метал шолома не витримав, розколовся навпіл, воїн залишився цілим і неушкодженим. Радію, бо вишитий оберіг став для нього справжнім янголом-охоронцем.
У місцевому історико-крає- знавчому музеї була презентована авторська колекція майстрині із понад 40 робіт. Автентичні сорочки, сакральні весільні рушники, святкові серветки вражають не лише давньою технікою, а неймовірним сяйвом барв, де в кожному стібку відчувається життя та душевне тепло.
Особливе захоплення викликає майстерність, з якою Тетяна Столковська творила вишиванки для своїх онуків. І одягають вони їх з гордістю, як найцінніший подарунок. Адже бабуся вгаптувала у полотно не лише нитки, а й безмежну любов та щиру молитву.
Вишиті скарби майстрині стали справою всього її життя та щоденною наснагою для творчості. Вплітає голкою магію давніх символів у сучасне полотно, створюючи сакральні обереги не лише для рідних, а й воїнів-захисників, які відважно тримають наше небо.
