Життєві горизонти Івана Вичавки

На Шепетівщині Івана Івановича Вичавку — директора ТОВ “Поділля плюс”, благодійника, учасника бойових дій в Афганістані шанують за непідкупну любов до землі, своїх трудолюбивих ленківчан. Іван Іванович відповідальний, толерантний, чверть століття вміло керує товариством. Як йому із однодумцями — єдиним у районі — вдалося зберегти колектив, наша розповідь.

— Мене обрали керівником, а в колгоспі на той час були мільйонні борги, — розповідає пан Іван. — П’ять років змушені були віддавати їх. А вже тоді щороку купували новітню сільськогосподарську техніку.
Одне з кращих аграрних підприємств на Поділлі спеціалізується на вирощуванні пшениці, сої, ячменю, кукурудзи, соняшнику, ріпаку. Земля, а це тисяча гектарів, дбайливо доглянута, завдяки досвідченим механізаторам, ветерану сільгосппідприємства Івану Івановичу Ташецькому, Олександру Івановичу Ковалю, Миколі Дмитровичу Столярчуку. Два десятиліття тому прийшов на посаду головного агронома Олег Казимирович Рощин. Відтоді разом дбають, щоб щедро родила нива.
— Війна — дуже жорстоке випробовування для аграріїв. Вирощуємо високі врожаї, а збіжжя неможливо реалізувати без проблем, бо ворог знищує логістику, порти, — каже співрозмовник. — До речі, постійно сприяємо ЗСУ, землякам-воїнам. Відправили на фронт чотири великовагових автомобілі на безповоротній основі.
Іван Іванович з болем розповідає про нинішнє лихоліття. Його син — підполковник Валерій Вичавка, з 2014 року воює за незалежність багатостраждальної України.
— Мені стало відомо, що син поїхав у АТО, всі місяці, аж до ротації, не розповідав правду дружині. Мене зрозуміє лише той, у кого близька людина воює. Щоранку чекаю звісточки з фронту…
Важким болем відгукуються в душах ленківчан та їхнього керівника звістки про загиблих односельчан. Боролись за незалежну Україну трудолюбиві працівники підприємства, котрі стали в стрій захисників.
Троє прекрасних трударів повернулись до Ленковець “на щиті” — Андрій Михайлович Тихонюк, Андрій Сергійович Шиманюк, якому назавжди 27 років, та Денис Миколайович Миклащук, якому було всього тридцять літ. Співчувають, підтримують родини полеглих, але ніякі турботи не замінять сім’ям сина, батька, чоловіка.
У селі сподіваються, що знайдуться зниклі безвісти на полі бою Сергій Миколайович Войтюк, Віктор Миколайович Петрук, Віктор Григорович Котик, Валентин Павлович Петрук.
Іван Вичавка, як ніхто, знає ціну людського життя. Його, вісімнадцятирічного юнака, призвали на службу в листопаді 1979 року. Направили у 39-ту окрему десантно-штурмову бригаду. Буквально через два місяці, у січні 1980 року, пролунав сигнал тривоги. Далі був Афганістан. З Термеза батальйон під обстрілами душманів на бронетехніці просувався до Кабула через перевал Саланг. А потім — на схід країни до місця дислокації. Були важкі бої під Джелалабадом (провінція Нангархан).
— Нині наші воїни захищають від лютого ворога рідну землю, — каже Іван Іванович. — А тоді нас переконували, що виконуємо інтернаціональний обов’язок… Ті бої на чужині не вирвати з пам’яті, повертається страшне кровопролиття в тривожні сни. Я дуже поважаю своїх побратимів. Традиційно, 15 лютого, зустрічаємось, згадуємо полеглих, підтримуємо один одного добрим словом. Шепетівська Спілка ветеранів війни в Афганістані вже цьогоріч сороковий раз зібрала нас. Йшлося про наше бойове минуле, про страшні наслідки війни з російськими варварами-нелюдами.
…Зима цього року була занадто суворою, дала аграріям невеличкий перепочинок, але не всім. Механізатори лагодили техніку до весняно-польових робіт, у працівників тваринництва взагалі немає перепочинку. В “Поділлі плюс” доглядають 75 корів. Ферма повністю забезпечена сучасним обладнанням, тому тут працює всього шість трудівників. З особливою теплотою та вдячністю Іван Іванович називає кращих з кращих — доярку Катерину Петрівну Котик, їздового Миколу Васильовича Поліщука. Керівник цінує кожного, хто пліч-о-пліч долав фінансові труднощі, покриваючи мільйонні борги, коли зазіхали на їхню землю рейдери.
25 років примножує справжній господар славу господарства. Його благословляють з небес незабутні батьки — прості сільські трударі (матуся була ланковою буряківничої ланки, а тато — водієм).
Для мудрого керівника ТОВ “Поділля Плюс” за безліччю турбот, бо ж треба забезпечити господарство ефективними мінеральними добривами, пальним, знайти найкраще насіння, на першому місці завжди турбота про найрідніших, найдорожчих. Яке ж то свято, коли до рідної господи приїжджають син Валерій з невісткою Оксаною, донечка Юля з зятем Ігорем. Бальзам на душу для дідуся Івана та бабусі Галі приїзд внуків — Михайла, Максима, Владислава та єдиної внучки Вікторії.
— Прошу у Всевишнього миру нашій Україні, — підсумував розмову аграрник, — ми всі труднощі подолаємо.
Тож побажаємо ленківчанам ще кращих здобутків і в тваринництві, і в рослинництві, щасливого повернення воїнів живими-здоровими з перемогою над ненависним ворогом.
…Прокидається від зимового сну земля, прогрівається лагідним сонечком. Сівачі вийдуть на поле, щоб засіяти ниву. Дай Боже, щоб під мирним небом.