Вітаємо 35-річного лауреата Шевченківської премії!

Президент видав указ про присудження найвищої офіційної творчої відзнаки України – Національної премії імені Тараса Шевченка – найпрестижнішої державної відзнаки для митців з різних галузей. Серед лауреатів наш земляк, уродженець міста Красилова Павло Остріков, який відзначений у номінації «Кіномистецтво», як автор сценарію та режисер фільму «Ти – Космос».

– Павле, щиро вітаю з високою нагородою, бажаю здоров’я, миру та нових творчих здобутків. Читачам буде цікаво дізнатися трішечки про тебе.
– Народився 13 липня 1990 року в Красилові. Закінчив Красилівську середню школу №2 (зараз гімназія №2). У 2007–2012 роках навчався в Київському Національному авіаційному університеті, де здобув фах правника. Під час навчання виступав у КВК за збірну НАУ. У 2010 році закінчив курси створення короткометражних фільмів на ґендерну тематику Пола Брауна з Нью- Йоркської Кіноакадемії.

– Стрічка «Ти – Космос» стала твоїм дебютом. А що було до неї?
– До цього я знімав короткометражні трагікомедії.

– Про що розповідається у твоєму фільмі?
– Мій дебют – це суміш сай-фай та драмеді про останнього у всесвіті чоловіка, який мчить крізь космічні простори за останньою у всесвіті жінкою, і це було проєктом, над яким я працював понад десять років. Оскільки я не маю іншого досвіду, відчуваю, що кіно так і робиться. Тому, мабуть, так мало гарних фільмів, бо їх роблять по десять років. Але насправді, більше не хочеться так довго працювати над одним проєктом.

– Чому ти так довго працював над фільмом?
– Щоразу виникали якісь перепони, не завжди пов’язані з виробництвом: пандемія, початок повномасштабної війни або просто банально мало грошей. А такий довгий термін погіршує кіно та й ментальний стан авторів також. Я дуже боявся, що ми знімемо кіно, але воно не виправдає усіх очікувань… Сподіваюся, більше такого зі мною не повториться.

– За десять років роботи над фільмом, скільки разів доводилося змінювати сценарій?
– До першого драфту було близько двадцяти версій про двох людей у космосі. Були й класичні космоопери про космічних піратів, і версія з кріокамерами. Я перепробував усе, але розумів, що втрачаю потенціал історії, тому повернувся до більш камерного варіанту.

– Але свою творчість ти починав з гумору…
– Гумор став точкою входу у творчість загалом. Він був своєрідним мостом між професією юриста та технічним ВНЗ, де я навчався. Спочатку це були якісь жарти, репризи, мініатюри… Але мені хотілося працювати глибше. Я спершу спробував себе як письменник. Написав кілька «половинок» романів і зрозумів, що це була помилка: треба було починати з короткої прози. Тому я вирішив стати сценаристом. Цей вид письма мені більше підходить, адже вибудовувати структури сюжету мені вдається значно краще, ніж робити описи. Але сценарист – це людина, яка більше за кадром, а мені хотілося на сцену. Бо коли є взаємозв’язок з глядачами – він як наркотик: якщо спробував його один раз, потім будеш хотіти ще і ще. Ось так плавно я й перейшов у режисуру.

– Дехто вважає, що важлива тема твоєї творчості – це самотність. Якщо це справді так, то чому ти працюєш із цією темою?
– Я бачив сотні історій людей, які свого часу не зробили перший крок. Мені хочеться показати, наскільки важливо його зробити, як би важко це не було. Загалом дуже складно щось робити, коли треба виходити із зони комфорту. Все ніби кричить, що тебе тут не повинно бути, ти не гідний і так далі. Окрім того, більшість моїх героїв – люди віком за 50 років. Для мене це вік такої кризи, яка дозволяє оглянутися на прожите життя і зрозуміти, що або ти з цим погоджуєшся і живеш, як жив, або ти берешся за шанс його змінити, й мої герої наважуються на це.

– Хто з науковців був твоїми консультантами перед зйомками фільму «Ти – Космос»?
– Я намагався вивчити якісь аспекти астрономії та фізики, які мені були прямо необхідні. Не можу сказати, що я дуже сильно заглибився в науку про космос, але мій рівень обізнаності точно зріс у рази в процесі підготовки. Я прочитав книги Стівена Гокінґа та Кіпа Торна, який консультував Нолана. Я багато кому писав з українських астрофізиків. Дехто відповів лише зараз, коли вже відбулася прем’єра фільму. Але двоє астрофізиків погодилися проконсультувати мене додатково. Це – Дмитро Якубовський і Олексій Парновський. Їхній досвід допоміг зробити фільм більш реалістичним. Я, на жаль, не зміг внести всі корективи, які вони запропонували, оскільки фільм або втратив би сюжетні повороти, або став би нудним. Наприклад, ядерні відходи відправити на Сонце легше, але в історії було б ліпше відправити їх на Калісто. А дещо не можна було змінити через бюджет.

– А хто ще з Хмельниччини задіяний у роботі над фільмом?
– Володимир Кравчук, який виконує головну роль, – з Кам’янця-Подільського. Тож Андрій Мельник став свого роду хмельничанином. Це відчувається в інтонації, у говорі.
Це теж був досить логічний для мене крок. У мене немає досвіду проживання в інших місцях, окрім Хмельниччини. Ну, я живу багато років у Києві, але все ж не відчуваю у собі сили передавати київський колорит. Я досі не можу ось так сходу відрізнити киянина від не киянина. Проживання в Красилові в мені дуже відклалося. Я знаю цих людей: як вони живуть, як говорять. Тому цей персонаж дійсно був одразу хмельницьким. Але збігом стало те, що Володимир Кравчук родом із Хмельниччини. Вийшло прямо дуже круто, що нам вдалося поєднати наші ось ці земляцькі досвіди, і створити образ Андрія Мельника.

– Які твої плани на майбутнє?
– Один із найбільш готових – це проєкт фільму «Трагедія», який насправді є трагікомедією. Це історія про недалеке майбутнє, де ми побачимо двох героїв – професора грецької міфології та його студента, які стають свідками того, що на Землю повертаються давньогрецькі боги.
Вони обоє втратили своїх рідних, професор – дружину, а студент – сирота. І це все відбувається після війни. Герої тільки починають відчувати її наслідки й намагаються з ними впоратися. Тоді вони розуміють: оскільки повернулися давньогрецькі боги, то десь є підземне царство, а значить, можна повернути своїх рідних…

– Сподіваюсь, що ця відзнака стане першою у твоїй творчості, і ми побачимо ще багато талановитих робіт. Хай тобі щастить і надалі!