А на фото всі пристойні…
Ага, і «найпристойніші» з усіх «пристойних», звичайно ж, «володарі часу», якими вони себе проголосили. Один з них збирався захопити Київ «за три дня», а інший – «великий миротворець всіх часів і народів» – завершити війну за 24 години. Але коли це не вдалося, вони миттєво захамелеонилися і вперто удають, що так і було задумано.
От тільки українцям від цього не легше, бо нас продовжують убивати й калічити, руйнувати і грабувати. Найгірше, що тепер сподіватися доводиться тільки на себе. Яскравим прикладом цього стала ніч у вівторок, коли рашисти запустили по Україні 73 ракети (з них 8 «Цирконів») та 656 дронів. Поруйновані багатоповерхівки, приватні будинки, виникли численні пожежі, десятки поранених і, на жаль, загиблі, серед яких і діти, у Києві, Дніпрі, Запоріжжі, Сумах та на Харківщині.
Однак масштаби трагедії і втрат були б у десятки, а то й сотні разів страшнішими, якби не хлопці і дівчата з ППО. Саме вони не допустили до намічених рашистами цілей 602 дрони та 40 ракет! Вони знищили 26 із 27 крилатих ракет Х-101. Як колишній солдат ППО, я щиро захоплююся майстерністю своїх молодших колег, адже знаю, що таке їхня пекельна бойова робота не з Інтернету чи телеекрану.
Але цей масований удар по Україні мав свої особливості, адже, чи не вперше, кремлівські пахани попереджали керівництво країн, які мають посольства у Києві, про свої диявольські наміри, закликаючи дипломатів залишити столицю України. Можливо, саме так вони намагалися посіяти паніку серед киян та жителів інших міст. Але не вийшло…
Як не вдалося і зупинити криваві наміри агресора після войовничого пащекування лаврова, спільною заявою, підписаною понад 50 країнами світу, у якій засуджено російські удари по житлових районах Києва та інших міст України. Закономірно, що серед підписантів немає США, адже карти і торгівля з московитами для головного Дональда світу важливіші за людські життя. Немає також і підпису Ізраїлю, бо для тамтешніх керівників пріоритетним, очевидно, є питання, чиї останки борців за волю України перепоховали на батьківщині, а не безпека одноплемінників, які проживають у Києві.
Проте, мало хто вже вірить у «благородну» помсту кремлівського діда, чи то за приниження 9 травня, чи за атаки на НПЗ, чи за гуртожиток у Старобільську. Адже постає запитання: а що було протягом чотирьох років з початку повномасштабної війни? За що мстилися рашисти на світанку 24 лютого? Відповідь напрошується проста і страшна – вони мстяться нам за те, що ми ще є. Існування українців викликає у звичайних росіян болючі душевні муки. А звідси і плани «денацифікації», адже їм фізично погано, коли нам добре.
Не дивно, що речник російського диктатора пєсков одразу ж після масованого удару по Україні озвучив умови, згідно з якими війна може завершитися «до кінця доби», якщо президент Володимир Зеленський віддасть наказ Збройним силам України вийти з українських територій, які москва вважає «російськими регіонами», а також відмовитися від підконтрольних Україні частин Донбасу та південних областей.
І саме з огляду на цю обставину варто пригадати, що 30 років тому 2 червня 1996 року Україна офіційно втратила ядерний статус, а натомість мала отримати гарантії безпеки від росії, Великої Британії, США та Франції, які запевнили, що поважатимуть її незалежність, суверенітет і кордони, а також утримуватимуться від будь-якої агресії та навіть економічного тиску. Тоді також на фото всі виглядали пристойно…
Але все виявилося абсолютною брехнею, бо паперові запевнення не врятували нас від агресії однієї з держав-гарантів, яка розпочала війну, окупувала українські території, вбиває наших людей і щодня намагається знищити саму українську державність.
І скільки існуватиме тепер цивілізація на планеті Земля, тим, хто пропонуватиме якісь гарантії, тикатимуть під ніс Будапештський меморандум, як це вже сталося з Іраном і США. Адже папір, підписаний навіть найдорожчим чорнилом, – це всього лише папір. А зброя – серйозний аргумент для будь-якого агресора, особливо, якщо вона ядерна!
Спробували на собі українське воєнне життя минулого тижня жителі румунського міста Галаца, коли у тамтешню багатоповерхівку влучив російський шахед. Намагання двох F-16 та одного гелікоптера перехопити його на підльоті виявилося марним, і тепер пролилася вже й румунська кров. На цю подію відреагував президент Румунії Нікушор Дан, заявивши: «Це стає загрозою для румунських громадян. Тому коли росіяни б’ють по (українських – авт.) містах з іншого боку Дунаю, вони мають бути впевнені, що не завдадуть ушкоджень румунським громадянам». Ось так просто – без ненависті до московитів і без засудження вбивств українців. Хоча румуни пообіцяли кишнути російського консула з Галаца (того самого, де упокоївся гетьман Іван Мазепа, і його могила зберігалася аж до середини ХХ століття, поки її не зруйнував Чаушеску) і закрити консульство.
Не відомо, чи свербіли у наших нардепів руки до великих грошей, але Верховна Рада ратифікувала угоду з Євросоюзом про кредит у 90 мільярдів євро та меморандум про взаєморозуміння з ЄС щодо кредиту. А також у першому читанні парламентарі дуже оперативно ухвалили проєкт змін до державного бюджету на 2026 рік, враховуючи, що в цьому році Україна має отримати 45 мільярдів євро, які почнуть надходити вже в червні. Головний кошторис країни вони відкоригували на 1,56 трильйона гривень, сподіваючись, що доходи держбюджету зростуть на понад 2,2 трильйона гривень.
Хоча одна умова надання кредиту не може не тішити. На неї звернув увагу міністр фінансів України Сергій Марченко. За його словами, Україна виплачуватиме позику лише у разі отримання репарацій від рф, але якщо ми не виконаємо вимоги, поставлені ЄС, то нових траншів не отримаємо.
А ось чого не міг передбачити Президент Зеленський, підписуючи указ про присвоєння почесного найменування «імені Героїв УПА» Окремому центру спеціальних операцій «Північ» Сил спеціальних операцій ЗСУ, так це того, що він позбудеться за це найвищої нагороди Польщі – ордена Білого Орла. І про це заявив не хто-небудь, а цілий президент Польщі Кароль Навроцький. От тільки справжнього фашиста (адже у Німеччині були нацисти) Беніто Муссоліні чомусь не позбавили Білого Орла ні за життя, ні після смерті. Мабуть, не заслужив такої «честі»…
