З нагоди Всесвітнього дня поезії в рамках Пункту європейської інформації (ПЕІ), що діє при Кам’янець-Подільській центральній бібліотеці, вшанували її величність – Поезію.

Нещодавно в музеї історії міста Хмельницького відкрилася персональна виставка відомого не лише на теренах України, а й за кордоном художника, поета, члена Національної спілки художників України Миколи Івановича Панасюка. Відвідувачам пропонують ознайомитися із 36 роботами – різної техніки, кольорової палітри та тематики. І тут, як кажуть, можна говорити до безконечності, бо на виставці представлена лише дещиця з багаторічного доробку. Микола Іванович освоїв багато технік, різних за складністю: олівець, олію, акрил, акварель, графіку тощо. За життя уже й не злічити всіх його полотен. Писав він їх, залишаючи авторський почерк, часточку душі, помножену на широкий світогляд, сформований різними періодами життя. А бачив художник чимало: побув у Польщі, Німеччині, Італії, Чехії, Туреччині та багатьох інших країнах, де зараз зберігаються його роботи. Пригадує виставку Родена в Парижі, яка справила на нього неабияке враження. З усіх подорожей знаковою у його житті була до Ізраїлю, де він охрестився в річці Йордан.

Хто вже не один рік стежить за творчістю хмельничанки Марини Круть, без сумніву, зміг порадіти за нашу талановиту землячку, побачивши її на конкурсі вокального шоу «Голос країни». Хто ж, як і три тренери «Голосу», звернули на Марину особливу увагу, тепер можуть сміливо вважати її яскравим відкриттям. З’ясовується, бандура – інструмент, який у багатьох із нас уособлюється з виконанням народних дум, козацьких пісень, так би мовити, серйозних творів, може звучати навіть дуже по-сучасному. Саме така думка промайнула у глядачів шоу, коли Марина змусила струни бандури «збудити» у нас вихор позитивних емоцій, а голос дівчини підсилив їх.

Тарас Григорович Шевченко — феноменальна постать в українській літературі, яка вже понад два століття є символом непоборної волі, снаги, вдачі... Наш національний характер, ментальність, прагнення закодовані в його рядках назавжди. А «Кобзар» — це душа українців, така глибока, така щира, така оголена, що, здається, сам Тарас її віками оберігає.
Кожен твір приміряється по-своєму, кожен рядок лягає в особливий момент, момент духовної єдності з Богом, з великим словом. А слово — це нестримне прагнення до самопізнання, яким українці виражають непримиренність до своєї меншовартості. Ідейність, загаптована у його поемах, віршах — своєрідний орієнтир для тих, хто прагне змін, бо, маючи мету, впевнено торуємо свій шлях.

Оголошується конкурс на здобуття обласної літературної премії імені Миколи Федунця.