“Я не втомлюся тебе чекати”…

Життя Віталія Невідомого було наповнене гарними великими мріями. Та найголовнішу із них — звести дім для свого сина не встиг здійснити. У свої 23 обрав шлях воїна. Тепер він серед зниклих безвісти. Та все ж рідні плекають надію на його повернення.

Доля подарувала подружжю Оксани та Володимира Невідомих трьох синів. Брати змалечку були нерозлийвода і завжди оберігали свою міцну дружбу та тепло рідного дому. А наймолодшому Віталію теж вистачало цілеспрямованості, наполегливості та невтомності у кожній справі. Ще зі шкільної лави дивував своєю вправністю. На уроці праці миттєво навчився вишивати бісером, складав орігамі, освоїв техніку квілінгу, створював оригінальні вироби з природних матеріалів.
Та й з початком самостійного шляху він не просто мріяв, а кожен свій задум перетворював на чергову здобуту вершину.
Закінчивши Житомирський будівельний коледж, працював на будівництві у столиці. Неймовірно радів своєму новому автомобілю, який придбав, старанно вдосконалював свої навички водіння.
“Втім Віталік полюбляв ганяти на своєму спортивному скутері, адже швидкість — це його стихія,” — зауважує брат В’ячеслав.
А ще умів огортати рідних таким теплом, ніби прагнув, щоб ніхто не був обділений його турботою. Оточив батьків своєю повагою, проявляв особливу душевну ніжність до бабусі та племінниці. Завжди цінував мудрість старшого брата В’ячеслава, прислуховувався до його порад. Захоплювався мужністю Юрія, брата-воїна, чия відвага привела його до лав захисників рідної землі.
Юнак, щирий, життєрадісний, ніколи не забував дарувати квіти мамі, бабусі та сусідці, приносячи з ними подих весни.
Коли Віталій зустрів своє кохання, то оточив Сніжану тією ж увагою, що й рідних. Він не лише дарував їй квіти, а кожне побачення перетворював на маленьке свято.
Побралися закохані в жовтні 2022-го року всупереч війні та у час великих випробувань. Чекали первістка, який от-от появиться на світ, проте майбутній татусь вирішив захищати рідну землю, ставши добровольцем.
Волонтери із благодійного фонду “Неймовірні люди” придбали для земляка Віталія Невідомого із Дубіївки, що на Шепетівщині, військовий одяг та необхідну амуніцію. А ще зібрали кошти та закупили автомобіль для його побратимів 3-ої роти 88-го окремого батальйону територіальної оборони.
— Якось Віталій наважився попросити хороший шолом з навушниками. І він потрібен негайно: уже наступного дня ввечері виїжджав на позицію. Швиденько купивши, відправила. Встигла, — пригадала засновниця благодійного фонду Руслана Ребекевша — Дем’яненко. — Подзвонив і сказав, що мій шолом його врятував. У хлопців від вибуху кров пішла з вух, а він залишився неушкодженим.
Ми могли з Віталієм годинами розмовляти ночами. Казав: усього мамі не повідаєш. І дружині теж, щоб молоко не пропало. А у червні 2023 року приїхав у відпустку, щоб охрестити сина. І подарував мені живу красу — квітку у вазоні. Це так зворушливо! Коли Віталій не вийшов на зв’язок, пелюстки квітки почали обсипатися. А мене охопила тривога…
А уже п’ятого жовтня 2023 року прийшла невтішна звістка: Віталій Невідомий зник безвісти у бою. І відтоді його дружина Сніжана ні на мить не припиняє пошуків чоловіка. Попри тривале очікування, жінка бере участь у мирних зібраннях на підтримку зниклих безвісти воїнів, плекаючи надію на повернення Віталія.
Уже від побратимів Сніжана дізналася гірку правду про запеклий бій під Макіївкою. Для багатьох захисників він став останнім, а деякі донині вважаються зниклими безвісти і серед них Віталій. Хіба лише відвагою та мужністю можна зупинити ворожі танки?
Коли вперше Віталій узяв на руки свого сина, йому було лише два місяці. Приїхав захисник у коротку відпустку, аби охрестити Сергійка. Дбайливо до нього ставився, з особливою ніжністю тримав його на руках. Усміхався, дивлячись на Сергійка з невимовною теплотою та гордістю, наче на справжнє маленьке диво. Нині його сину у квітні виповниться уже три роки. І цей маленький, блакитноокий хлопчик так схожий на свого татка.
— Я не втомлюся тебе чекати, коханий. Тільки повернися у наше життя, — мовила Сніжана.
У її серці нема жодного сумніву, що настане день, коли Сергійко знову відчує тепло батьківських рук, його силу та любов.