Україну захищають тисячі бійців. Серед них і воїни-лісівники.

Тридцятирічний Михайло Шелест – молодий лісівник філії «Ярмолинецьке лісове господарство». Працював лісорубом 6 розряду. Проте, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, він став сапером.

Артур Красовський, пасічник з Маріуполя, у березні минулого року, рятуючи сім'ю від російських окупантів, виїхав на Хмельниччину. Нещодавно чоловік зібрав перший мед на новій пасіці. 

Біженцями були недовго. З початку березня до серпня 2022-го.

Виїжджали, як і всі інші, в паніці, у великому страху. Із собою взяли одну сумку на трьох, похапцем кидаючи якісь речі, навіть не розуміючи, що саме ти береш. Безкінечні черги на кордоні, холодний дощ, розпач і втома… Але вразило тепло, з яким зустріли нас поляки. Ми наче до рідних людей потрапили. Обійняли, нагодували, зігріли.

БУЧА. вул. Яблунська.
Ми вижили дивом.
Дивом - це коли орки вважають твого чоловіка нацистом, а він збігає з полону.
Але залишаємось ми.
Я та син 20 років.
І вони приходять і кажуть мені: «Доброе утро, сегодня у вас по плану расстрел». ...Але замість розстрілу сьогодні по плану - відрубання пальців.

Під час повномасштабної війни слова про Українську Незалежність набули особливого змісту. Тепер це не абстракція в обрамленні високих і пишних слів. Не сторінка в підручнику. Не черговий захід.
Нині бачимо, як виборюють нашу Незалежність у москопсів, що хочуть проковтнути її, наче шматок м’яса. Тепер ми знаємо, що в кожній букві цього слова — біль, страждання, втрати. Що просякнуті вони кров’ю і потом. І що лише Незалежність не дозволить поставити країну на коліна. Лише Незалежність дасть можливість гордо називати себе Українською Нацією.