Боєць із позивним Славута більшу частину свого життя присвятив службі в патрульній поліції, а наприкінці минулого року став під прапор штурмового полку Національної поліції України «Сафарі». За фахом він кухар, але справжній воїн за покликанням серця. Цікаво, що захисник України є уродженцем російського міста Усть-Ілімськ, однак із завданнями на фронті справляється відмінно: під час однієї з операцій він разом з побратимом ліквідував декількох рашистів і ще одного захопив у полон.

Серед найкращих романів на Міжнародному літературному конкурсі «Коронація слова» перемогу здобув роман «Журналістська сага» Тетяни Редько (Квасюк). Вона — заслужена журналістка України, видавець, співзасновниця медіакорпорації «33-й канал». Саме це видавництво, до речі, друкує чимало газет Хмельниччини. Тривалий час Тетяна проживала у Вінниці, а зараз у Києві. Але народилася на Старокостянтинівщині, там минуло її дитинство. Шкільні роки Тетяни Квасюк пройшли на Теофіпольщині, куди й нині часто навідується, адже там проживають рідні, друзі, однокласники.

У Німеччині розпочались Invictus Games 2023 (“Ігри нескорених”) – міжнародні спортивні змагання з адаптивних видів спорту для ветеранів та військовослужбовців серед 21 країн-учасниць. Україна братиме участь у заході вчетверте. Цьогоріч українську збірну на Invictus Games представлятимуть 25 ветеранів та військовослужбовців. Очолює команду Олександр Маковей з Хмельницького.

Захищаючи Україну від рашистського окупанта, під час виконання бойового завдання загинув уродженець Старосинявщини Володимир Петрович Омельчук. Молоде життя знову обірвала клята війна…

Початок осені. Він так любив цю пору, коли вересень, спокійний, лагідний, дарує стільки краси. І коли таким бентежним дзвінкоголоссям заповнюються шкільні коридори, подвір’я. Володимир Думний дуже любив школу. Завжди казав, що в такій атмосфері можна довго-довго залишатися молодим, бо ж енергетика тут особливо позитивна.
Із 1995 року Володимир Думний почав працювати в Клинівській школі електриком, а згодом — завгоспом. Жодне господарське питання не вирішувалося без його участі. Знали й цінували Володимира Михайловича всі — від наймолодшого до найстаршого учня, і, звісно, педколектив, для якого Володя був першим “рятівником” і порадником серед навали шкільних господарських потреб.