Розмова з Максимом Шелепалом і Вікторією Калагур відкриває цікавий погляд на те, чому молоді люди вирішили проживати в селі, і чим приваблює їх сільське господарство.

Його справедливо називають азербайджанцем з українським серцем. До останнього воно билося з любов’ю до людей і до України.

Навряд чи коли Тарієлу Мурадову доводилося чути про Базалію на Теофіпольщині. Проте знайомство з Галиною під час строкової служби в армії на Луганщині визначило все його подальше життя, привело у ці, раніш незнані, місця. Галина навчалася в Лисичанську, здобуваючи професію кухаря, там і зустріла життєрадісного хлопця з незвичним ім’ям Тарієл, закохалася і відчула, що це — її доля.

Волонтерські групи, що активно працюють на території Чемеровецької громади втілили у життя амбітний задум — облаштували для військових автолазню. Незабаром авто вирушить до бійців, а у громаді уже планують облаштовувати новий банно-пральний комплекс.

Доля Геннадія Михайловича Мельника склалася, як у всіх однолітків того воєнного і вже післявоєнного лихоліття. Адже народився він у голодоморні тридцяті роки в селі з поетичною назвою Слобідка-Малієвецька Дунаєвецького району.

На Facebook-сторінці 58-річної Світлани Кравченко у графі «Про себе» коротко і містко вказано: «Від прадіда-українця бахмутянка. Це найцінніше, що маю». За цими словами неймовірна історія незламного міста, старовинного будинку з таємницями та жінки, яка зберігає пам’ять про обох.