Життєвий шлях ліквідатора аварії на ЧАЕС, очільника Хмельницької обласної громадської організації «Союз Чорнобиль Україна» Володимира Анатолійовича Якимчука.

14 грудня по всій Україні відбулися заходи з вшанування пам’яті ліквідаторів наслідків наймасштабнішої техногенної катастрофи — аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Відтоді минуло вже 37 років, однак час не стирає спогадів… І ліквідатори, які прийшли до пам’ятників у різних куточках нашої держави, згадують своїх колег та друзів, яких уже немає серед живих… В нашому обласному центрі відбулися покладання квітів і лампадок біля пам’ятників героям-ліквідаторам, які без страху й з великою самовіддачею вступили в двобій з ядерним лихом. Їх вшанували хвилиною мовчання і молитвою.

Яким же високим патріотичним духом, свідомістю, небайдужістю наділені ті, хто добровільно просився на фронт. Хто вистоював довжелезні черги до військкоматів, аби лише отримати дозвіл бити клятого ворога. Вони добре розуміли, що війна — це найвищий ризик, надскладні випробування, і що життя може обірватися в одну лише мить… Та цими неймовірними людьми керувала надпотужна внутрішня сила — Воїна-Захисника. І коли кажуть, що добровольці — з особливого сплаву, це правда, яку ніхто ніколи не зможе спростувати.

Люди, для яких благодійність стала щоденною потребою, сіятимуть добро незалежно від посади, статусу, не задля піару чи особистої репутації. З усвідомленням того, що будь-яка допомога сьогодні важлива, працюють і благодійники фонду «Добра, Надії й Любові» у Теофіполі. Об’єднавши небайдужих людей Теофіпольщини, лише цього року фонд відправив на «гарячий» схід і південь країни понад 100 тонн вантажів для воїнів, жителів деокупованих територій. І цими днями, за словами керівника благодійного фонду Андрія Петринюка, вже закупили м’ясо і зайнялися приготуванням копченостей — шинки, ковбаси, сала, буженини, — аби доставити на Херсонщину до різдвяних свят.

Продати власноруч вишиті картини і купити дрони для ЗСУ хоче 82-річна жителька села Правдівка Ярмолинецької селищної тергромади. Суспільному вона розповіла, в колекції має картини різних розмірів і тематики. Є в доробку вишивальниці і понад двадцять ікон. Про волонтерку – майстриню народного мистецтва – наш наступний сюжет.


Найвищою відзнакою своєї роботи вони вважають не ордени та грамоти, не вшанування на різних заходах, а прості, здавалося б, повідомлення: вантаж доставлений. І щоб почути ці бажані слова, десятки, сотні людей день у день печуть, варять, закатують, заготовляють, плетуть, шиють, організовують… Лише за цей рік з Теофіпольщини на Херсонський, Запорізький, Донецький, Харківський напрямки відправлено майже сто тонн вантажів. Із перших днів війни представники місцевого бізнесу, громадських організацій — ветеранів, Червоного Хреста, інших об’єдналися, щоб допомагати. Бо ж під час війни не маємо права вичікувати, не маємо права на бездіяльність і аморфність.