Вимоги до підвищення культури та якості аграрного виробництва зростають усе стрімкіше і стрімкіше. Передові компанії світу на хвилі сучасного технологічного сплеску та великих можливостей розробляють інноваційні патенти в різних сферах сільського господарства – аграріям треба тільки встигати їх впроваджувати. А це не так просто, адже в процесі живої практики завжди виникають питання та неоднозначні ситуації. Тому дуже важливо, коли компанія-виробник організовує спеціальні заходи для аграріїв, де в теорії та на практиці проводить навчання за використанням своїх продуктів. Одним з таких потужних проектів є відома «Майстерня Аграрія» компанії «Сингента». 17 червня 2016 р. вона була проведена в навчальному Агроцентрі «Сингента» – «Оболонь».

Кажуть, що села, міста, підприємства, як і люди, мають свою  долю. Якщо таланить, то під щасливою зіркою  родився. Якщо ж ні, то фортуна  — чужа тітка.  І все ж, погодьтеся,  багато залежить від того, хто і як сприймає такий хід подій. Песиміст сидить й на  все нарікає. Оптиміст закочує рукави, мовляв,  дожидай долі, то не матимеш і льолі. У Суслівцях Летичівського району керівники ТОВ «Агрохолдинг 2012» і «Промінь» — прихильники останньої життєвої концепції: працюй небоже, то й Бог допоможе.

або Ігри у «круть-верть» на найвищому рівні

 

Красилівщина завжди була відома й нині славиться вправними господарями на землі, які знають ціну їй та людській праці. На відміну від деяких інших районів, тут традиційно збирають одні з найвищих врожаїв, справно та своєчасно розраховуються з пайовиками, дбають про збереження родючості ґрунтів незалежно від того, чи це невелике фермерське господарство, чи потужний сільгоспвиробник.

«Тату, ти приїдеш на мій випускний? — все частіше ближче до свята запитувала Юля Миколу. – Таточку, я дуже хочу, щоб ти був. А ще там за сценарієм мама з батьком стелитимуть своїй дитині рушник, як символ проведення-благословення  у доросле життя. Ну як воно без  тебе  буде?»
…На випуску Юля була найкращою серед однокласниць: дороге плаття, прикраси, вишукана зачіска. А як лиш заспівали пісню про батька, полилися, псуючи перший справжній, зроблений в салоні, макіяж, дитячі сльози. Батько не приїхав. Попросив дружину, маму Юлину: «Купи їй найкраще плаття, зроби все, як належить, грошей не шкодуй. Скинеш мені фото по вайберу».
Ні, у нього немає іншої сім’ї,  він не на лікуванні, не на війні. Він у Польщі – на заробітках. Бо ж якби туди не поїхав, то чи й вижили, дітей зодягнули, та й чи випускний відзначили б, не кажучи вже про вступ дитини до вишу. А в сім’ї, крім Юлі,  підростає ще й Петрик.
Скільки їх, таких Юль, змушені бути на випускних вечорах, вступних кампаніях, святкуваннях весіль, днях народжень,  ба, просто, звичайних буднях  без татів, без мам, без їхньої й такої необхідної підтримки і опори? Скільки їх, отих роботящих, мудрих, освічених українців, аби забезпечити найелементарніше існування своїм родинам, ринулися за заробітчанським хлібом? Суха статистика свідчить – близько п’яти мільйонів. Скільки поза нею? За даними одного з соцопитувань, кожен п’ятий українець всерйоз задумується про, називаймо речі своїми іменами, статус раба за кордоном.