Мальовниче селище Зіньків Віньковецького району здавна славиться м‘ясною продукцією. А  хто побував тут,  не залишився байдужим до побаченого та скуштованого. Адже зіньківська ковбаса  – делікатес, який вудиться на бантині, перед цим зав‘язується тонкою ниткою у кільце і пахне до запаморочення…
Селище – здавна своєрідна ковбасна столиця України, та й не тільки. Адже цей виріб знають у ближньому та далекому зарубіжжі. Хоча вона чорна на вигляд, але надзвичайно смаковита за своїм ароматом. Тож, хто не приїде у Зіньків, розпитує тонкощі виготовлення цього  дива.

Великдень, до якого готується кожна християнська родина, з давніх-давен асоціюється у нас зі смачними пасочками. Аби спекти добру паску на Великдень, щоб і не пригоріла, і не тріснула, і не покосилася, необхідна була справжня майстерність. Недаремно у кожній хаті тримали свій рецепт приготування пасок. І якщо за своїм виглядом, духмяністю вони викликали приємне здивування, то це була найвища винагорода для господині. Добра паска неодмінно додавала настрою, і Великоднє святкування видавалося особливим.

Безжально завищені тарифи на електрику. Корупційна схема «Роттердам +» закупівлі вугілля, коли в ціну закладена європейська сировина, а за фактом — вітчизняна ахметівська. Все це викликає не тільки ненависть до владців із їхніми махінаціями, офшорами та маєтками, а й бажання енергонезалежності. Най там вони казяться, а в мене свій котел на щепі. Або сонячна батарея на даху. Причому це не теорія, а практика, що все більше поширюється теренами України. Як не дивно та парадоксально, й держава наразі це стимулює, дає можливості розвивати альтернативну електрику — з відновлювальних джерел енергії (ВДЕ). На Хмельниччині відбувся семінар «Поширення досвіду заміщення газу альтернативними видами палива та розвитку сфери ВДЕ», в якому взяв участь голова Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України Сергій Савчук.

Побачити свого сусіда, який нещодавно збирався в одну з прибалтійських країн на заробітки, аж ніяк не сподівалася.
— Що сталося, Олеже? Ти ж мав бути у Ризі?
— Ет... Не дурний, певно, видумав, що «як бідному женитися — то й ніч мала». Не взяли ні на кран (чоловік має фах кранівника), ні просто водієм. Сказали, що у 55 років не варто вже й далеко за ворота виходити, не те що за кордоном роботи шукати.
— А що, у тій рекрутинговій компанії, через яку оформлявся, про це не знали? Хоч гроші повернуть?
— Повернуть... Дочекаєшся. Назад спеціально їхав через Київ. Зайшов у їхній офіс. Але мене там просто виставили за двері та сказали, аби наступного разу уважніше читав угоду, мовляв, жодної відповідальності за непрацевлаштування через мій вік вони не несуть. Не знаю, як тепер дивитися мамі у вічі — вона ж все до копієчки мені віддала, бо ж, думалося, за кілька місяців відроблю. Ні, такого приниження я ще не переживав.
Переживав, Олеже, переживав. Адже те, як велося тобі досі, можна назвати хіба суцільним приниженням...

Вдумайтеся лише: гривень за кубометр за годину.

Нові газові ціни вже викликають сміх. Саме сміх, бо, як йдеться у відомому анекдоті, коли люди сміються — це вже межа. Край, за який не можна ступати, бо там — провалля. Саме тому з гумором можна сказати, що Дмитро Вовк, голова Нацкомісії, що вигадує божевільні тарифи, заслуговує на Нобелівську премію. Навіть на дві. Перша — в галузі економіки, бо ще ніхто не здатен був вигадати, як без збільшення оподаткування вичавлювати гроші з людей до останньої копійки. Разом з ним номінантами має бути й владна верхівка, кудлаті вуха якої стирчать за вушками голови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Друга Нобелівська премія — в галузі фізики. Таку одиницю виміру, як гривень за кубометр за годину, безсумнівно, варто відзначити грошовою винагородою. А ще й занести до Паризької палати мір та ваги. І, як це прийнято в цивілізованому світі, назвати йменням першовідкривача — 1 Вовк. Або простіше — вовча одиниця. Вдумайтеся лише: гривень за кубометр за годину. Це ж гривень за швидкість! Ми платитимемо за швидкість газу. Та само, як платили би таксисту не за шлях, а за показники на спідометрі. Чим потужніша автівка, тим більша оплата проїзду. Або за швидкість подачі електрики чи води до помешкання. Тобто, не за реальні кубометри води або кіловат-години, а за, навіть абсурдно звучить, кіловат-години за годину. Й за це божевілля нас примусять сплачувати як абонплату нібито вже з поточного квітня.