Нелегко переступати поріг дому, де поселилася біда. Проте господиня Любов Яцюк привітно зустрічає мене, а поряд з нею стоїть усміхнений Сашко, той самий, який кілька років тому зробив перші, але впевнені кроки.

Прихистити сирітку Олег Маршал давно мріяв, ще коли був військовослужбовцем. Проте дружина не схвалювала його намірів, називаючи чимало причин.
Та все ж життя внесло свої корективи. Підросли діти, а він став військовим пенсіонером. Не зміг, як його дружина, виїхати на постійне проживання в Америку, бо тужив за рідним краєм.  А потім вчителював у початкових класах, а кожне спілкування з дітьми вважав для себе уроком.
Ставши хазяїном своєї долі, вирішив узяти під опіку трьох сиріток. Не легко з ними, підлітками, йому, вихователю, доводилося. «У цьому я побачив позитивний момент, – зауважив Олег Дмитрович. – Труднощі мене зміцнили».

Бойове завдання  для Олександра Дармороса стало фатальним – він потрапив на протипіхотну міну. Потужна вибухова хвиля обпалила й понівечила його обличчя. Уламки металу пошматували тіло.  Кілька діб  перебував між життям і смертю. Якраз тоді у київський госпіталь приїхала до Олександра Олена. Її охопив відчай, коли  побачила свого коханого непритомним і  покаліченим. Так не хотілося їй вірити, що Сашко ніколи не підведеться із лікарняного ліжка. Невже їй доля відміряла лише п’ять  спільних щасливих років? А так хотілося вірити, що довіку будуть  разом. Бо ж зустрілися вони знову, коли були обоє розлучені. Не забував Олександр про доньку від першого  шлюбу і її Катрусю прийняв, як рідну.

У подружжя  Яблонських зростало п’ятеро синів, проте думки про донечку не покидали Марічку та Аліма. І все ж їхня мрія здійснилася.  Нарешті щасливий  татусь узяв на руки омріяну донечку. На радощах батьки на хрестини запросили півсела: музики вигравали на цимбалах, скрипці, били у бубон.
Та й народження усіх дітей для подружжя стало незабутньою і щемливою подією, бо справляли всім хрестини за гуцульським обрядом. Адже Марічка  традиції і звичаї свого краю цінує й не забуває.