Цього року відсвяткувала славний ювілей жителька села Скаржинці Євдокія Гаврилівна Пшик.

Народилася майбутня ювілярка у 1933 році в селі Малий Олександрів, що на Віньковеччині, в сім’ї колгоспників. До школи Євдокія ходила тільки дві зими. Вчилася читати з «Читанки», в якої половину сторінок були вирвані. Проте тямущій дівчинці вистачило сил здобувати самотужки знання з позичених книг. Працювала на фермі з малих літ: пасла худобу, носила гній на дитячих худеньких плечах, не покидала сапки в городній та польовій бригадах.

Правду кажуть, що в житті кожного з нас є дні, які навіть через нашарування років не стираються з пам’яті, залишаються яскравим і добрим спомином, від якого завжди тепло на душі. Таким днем для Марини Немеш стала зустріч із її чоловіком Михайлом. Понад два десятилітня минуло, а пригадується все, ніби вчора те було. 

Їх називають посередниками між Богом і людьми, які виконують Його волю. Це духовні істоти, створені самим Всевишнім, щоб, спустившись на грішну землю, вберегти нас. Янголи недоступні людському сприйняттю, адже не можуть набувати видимих образів, проте вони можуть на духовному рівні спілкуватися з людьми, бо інакше як можна пояснити чітке розуміння їхньої присутності в певній життєвій ситуації. І це не випадково, бо вони наділені особливими якостями — досконалістю і здатністю бачити більше, ніж доступно людям. Створіння, яких описують і зображають богослови й іконописці у людській подобі з крилами, виконують головне завдання — втручаються в перебіг подій для здійснення Божої волі.

Брати Кравчуки зустрілися в Слов’янську.

Для батьків у цей надскладний час — важкої війни, ясна річ, звістка від сина з фронту — найважливіша й найочікуваніша. А якщо їх воює двоє — то всі переживання за найрідніших кровинок множаться на два. Маленьке повідомлення чи короткий дзвінок із фразою: «Тату, мамо, я живий» — дає їм змогу пережити наступні день і ніч. Нічого більше так не тішить, зізнається Віктор Іванович Кравчук, як звісточка від синів, які захищають Україну від рашистської навали. Він із дружиною Мстиславою Станіславівною проживають у Лехнівці, що на Ярмолинеччині. Подружжя виховало достойних і дуже порядних дітей, яких, до речі, мають семеро, двоє з них — Михайло та Володимир — боронять рідну землю від окупанта. Як тільки батько заговорив про синів, голос одразу ж починає тремтіти, сльози навертаються на очі, а як інакше, болить душа за дітей, переживання беруть своє…

Понад півстоліття Олена Зубок не розлучається із баяном. Невтомно і натхненно дарує своїм слухачам ліричні та зворушливі мелодії. Під її акомпанемент співало і танцювало не одне покоління обдарованих земляків.