
Щоднини більше причин братися за ручку й папір нашим селянам, аби написати до газети. Та все менше у нас в редакційній пошті листів веселих, оптимістичних. Як же тут порадієш, коли мусиш здавати під ніж годувальницю, бо ні пасовищ у селі, ні кормів за нормальними цінами, бо молоко – дешевше за воду з крану, а нагаруватися біля корови ой як треба. Коли, як порахувати оранку, культивацію, посадку, отрутохімікати, насіння, добрива, капці, що на тім городі зносяться, здоров’я, яке там гробиться, то в рази дешевше те купити (та за що, як роботи нема), а потім й за копійки ту городину у тебе не приймуть; коли давним-давно нема у селах роботи, виїздить з них молодь у пошуках шматка хліба; коли закривають школи; коли не працюють клуби; коли продуктові магазини слугують і клубом, і генделиком, де щовечора наливають… Щороку все менше сіл на мапі України. Щоднини все менше зостається трудящих рук і щирих сердець.